ОСИП ТУРЯНСЬКИЙ Поза межами болю



Категории Лiтература В Захiднiй Украïнi (До 1939 Р.) ()Ў ./ 13 Клас (hid)Ў ../../SCHOOL/13class/

Оригинал Присвята дружинi й сину Переднє слово Я й моï товаришi впали жертвою жахливого злочину. Це був злочин, якого люди i природа допустилися на нас i який i нас приневолив стати злочинцями супроти духа людства. I судилося нам пройти за життя пекло, яке кинуло нас поза межi людського болю — у краïну божевiлля i смертi. Автор вирiшив написати про своïх загиблих товаришiв, тiнi яких йому з'являються у снi i наяву. Це буде ïм жалобним вiнком, а спiльнi муки хай падуть прокльоном на старий свiт, який ще досi тоне в морi кровi й нiкчемностi. Хай ясна iдея... веде... все вище й вище на сонячний шлях волi i щастя великого украïнського народу й до вселюдського братства й любовi. I коли наша боротьба за волю така важка i кривава, то не падаймо нгна хвилю в темряву розпуки, бо Через сльози i терпiння Шлях веде до просвiтлiння: Хто боровся, скутий тьмою, Тому сонце — мрiя мрiй.   I Штранцiнгер, який просувався зi своïми шiстьма товаришами, раптом зупинився. Вiн був слiпий, i скрипка — те єдине, що лишила ому воєнна доля. Iти бiльше не мiг, сказав, що залишиться тут. Товаришi сказали, що залишаться з ним. Пiдiйшов старий серб-охоронець, нацiлився на Сабо. Той ударив його палицею по головi. У сумцi в стражника були патрони, але нi крихiтки ïстiвного. Навколо були заснiженi гори, урвища й безоднi, скрiзь чигала смерть. Нiде й слiду людей. Якщо й зустрiнуть хату албанця, то й там ïх чигає куля. Втома тягне всiх додолу, але сiдати не можна — замерзнеш одразу. Тiльки наче з-поза сумеркiв, з безкраïх засвiтiв, iз-за океану нiж-о тихенько щось гомонить: Тату, тату! Син. Треба вогню, без нього загинуть. Знайшли якийсь корч, вiдiрвали вiд нього, що могли, але мокрi гiлочки не загорялися. Книжки Шекспiра, Гете, Канта спалили ще три днi тому. Кожен вiдiрвав вiд себе шмат сухого одягу, але й це не допомогло. Потрiбний був цiлий одяг. Значить, хтось заради загального добра мусив померти. Але всi хотiли жити. Тодi вирiшили, що помре найслабший. Вони будуть скакати, танцювати навколо того корча, поки хтось не впаде. Без найменшоï тiнi спротиву почали скакати людськi скелети, замерзлi з морозу, смертельно вичерпанi голодом, бiгати i скакати довкола корча. Лише одна думка вводила в рух ïх закостенiлi ноги: Скачи, скачи i витримай... а то, може, твоï власнi товаришi тебе доб'ють! Почався дикий танець. Героєвi-оповiдачевi хотiлося впасти, скочити в безодню, але слабенькi ручки сина, якi вiн нiби вiдчував на шиï, тримали його. Добровський смiявся й показував елегантнi фiгури танцю, бо був колись балетмейстером. Сказав, щоб товаришi уявили собi, що танцюють на балу з прекрасними дамами, котрим говорять комплiменти, яких цiлують. Один упав знесилений, але зараз же пiдхопився, як м'ячик, боячись виявитися найслабшим. Боянi заплакав i став кликати маму. Добровський розмовляв з коханою жiнкою, говорячи, щоб не лякалася його теперiшнього вигляду. Адже ви знаєте, звiдкiля у мене мертвецькi руки i щоки? З грому гармат, iз тяжких ран душi i тiла, з голоду й розпуки вони. З геройськоï боротьби за вашi товстенькi щоки й руки, за вашi золотi намиста й жемчуги. Та коли я гинув серед куль у ямi, вам не стало терпцю ждати на мене. Тепер вiн уже не плаче, як тодi, лише смiється. Боянi не мiг бiльше скакати, хотiв кинутися в прiрву, але йому не дали. Вiн подивився на кожного з товаришiв i закликав маму на порятунок. Сабо глянув на нього й сказав спiвчутливо, що й вiн людина, хай той не думає погано про нього. Боянi всмiхнувся, попросив передати якiсь гарнi слова його мамi й заспокоïти ïï, що помер вiн у теплiй хатi на м'якiй постелi. Товаришi стягли з трупа вбрання i розпалили вогонь. Важке мовчання перебив Добровський: Оце має бути людська доля! Вродилася людина, плакала, смiялася, спiвала, навчилася ходити i при чимчикувала, сердешна, аж сюди, щоби пiсля найстрашнiших мук покластися тут, у тiй проклятiй льодовiй пустинi на спочинок. — Прокляте те життя, в котрому слабший мусить згинути, щоб дужчий мiг жити.   Коментар Iсторичний матерiал Першоï свiтовоï вiйни став для О. Турянського предметом художнього узагальнення. Письменник показав боротьбу в людинi бiологiчних iнстинктiв i духовноï волi до життя, пiднiс загальнолюдськi цiнностi — дружбу, вiрнiсть, гуманiзм, любов до рiдних та батькiвщини, що єднають людськi серця, звiльняють i просвiтлюють душу.

Метки Поза межами болю, ОСИП ТУРЯНСЬКИЙ, УКРАÏНСЬКА ЛIТЕРАТУРА ЗА МЕЖАМИ УКРАÏНИ, ЛIТЕРАТУРА В ЗАХIДНIЙ УКРАÏНI (ДО 1939 Р.), Стислий виклад твору, Скорочено, Уривки, УКРАÏНСЬКА ЛIТЕРАТУРА, ЗА МЕЖАМИ, УКРАÏНИ, ЛIТЕРАТУРА, В ЗАХIДНIЙ УКРАÏНI, ДО 1939 Р., твiр, стислий, короткий, скорочено, уривки, основна, думка, переказ
ОСИП ТУРЯНСЬКИЙ Поза межами болю